Ми дізналися про це свято вранці того дня, коли воно вже почалося. Його не рекламують. Немає афіш, немає сторінки з квитками, і я не назву тут ні місця, ні організаторів. Хай лишається як є: свято, яке треба знайти самому. Скажу тільки, що від нашого дому до нього три години дороги. Ми вирішили, що це недалеко.
Тут потрібне чесне зізнання. Я прожив у Канаді чотирнадцять років і був певен, що більш-менш знаю, чим живе мій край. Робота, дім, знайомі маршрути. А потім у моє життя увірвався фолк і перевернув усе, що я думав про власні корені. З’явилася якась невситима жага: пізнавати цей світ у інших народів теж, бо кожен прекрасний чимось своїм, своїми обрядами, костюмами, мотивами. І водночас крізь усі традиції ніби проходить одна спільна нитка, невидима, але вперта. Тоді це була просто гарна думка. Я ще не знав, що скоро побачу цю нитку на власні очі.
Цього літа виявилося, що тільки в нашому регіоні народних святкувань Купала щонайменше три. Про два можна дізнатися, якщо пошукати. Про третє ми довідалися випадково, від своїх. Воно було білоруське, не українське. І їхати до нього було найдалі. Звісно, ми поїхали саме туди.
Приїхали вже під вечір, коли частина програми минула. Сотня людей, два ряди наметів, озеро, поле, будиночок із кухнею. І перше відчуття: ти потрапив на свято, закрите для чужих. Протрималося воно рівно до миті, коли з нами привіталися перші незнайомі люди й почали розповідати, що тут і до чого, з тою гордістю, з якою показують рідний дім.
Нас із дружиною одразу розділили. Чоловіків повели в поле, збиратися й співати своїх пісень. Жінок повели в інший бік, до своїх таємниць. Що вони там робили, я не знаю досі. Потім жінки прийшли до нас із піснею і пройшли крізь наш гурт, а ми зустріли їх своєю. Далі пари проходили під аркою, і кожну благословляли на довге щасливе життя та радість у ньому.
Я не знав назви жодного з цих обрядів. Але дивна річ: незнання зовсім не заважало. Тіло само розуміло, що робити, ніби ці рухи всі чотирнадцять років лежали десь у глибокій кишені й чекали, коли знадобляться.
Потім була ватра. У центрі багаття стояла купальська жердина, увінчана колесом на самому вершечку. Правило таке: хоровод іде, доки вогонь не прогорить і колесо не впаде. У чий бік воно покаже, з тим до наступного Купала станеться щось дуже важливе і дуже добре. Ми ходили довкола вогню й співали білоруських купальських пісень. Назв я не запам’ятав, але деякі мелодії здавалися підозріло знайомими. Тоді я ще не зрозумів, звідки.
А далі почалися ігри. Дві лінії, чоловіча й жіноча, одна навпроти одної. Ми співали жартівливих пісень і просилися в гості, ступаючи кілька кроків уперед. Нам відспівували, що не час, не місце й не та ситуація, і відтісняли назад. У якийсь момент найсміливіший вигукував заповітну фразу й кидався викрасти собі дівчину з лінії навпроти. Виходило не завжди. Дівчата стояли щільним ланцюгом і своїх не віддавали, а викрадача, бувало, просто відкидали назад, звідки прийшов. У цьому місці я вперше за вечір реготав уголос.
Потім пари проходили живим коридором, дівчина тікала, хлопець мусив догнати. Якщо догнав, вони цілуються. Якщо ні, стає назад у стрій і все починається знову. Прості правила. Чесніших я давно не чув.
Коли багаття прогоріло, з темряви винесли Відьму. Велику ляльку провели по колу, і кожен міг відважити їй за все погане, що назбиралося в нього за рік. Били її щиро. Потім Відьму спалили, і на це була окрема пісня, а слідом у вогонь пішло й деревце, зібране з кущиків і прикрашене стрічками. Я знову не знав, як це все називається. Але після Відьми стало відчутно легше. Здається, не тільки мені.
За вечерею сталася перша справжня дивина того вечора. Стіл був замалий для такої кількості гостей, тож сиділи щільно, лікоть до ліктя, по-сімейному. Готували самі господарі, і для Канади, де будь-яке зібрання на сотню людей означає кейтеринг у пластикових лотках, це окреме диво. А тоді хтось із нашого краю стола завів «Ой там на горі».
І білоруси підхопили.
Не з ввічливості, як підтягують чужу мелодію. Вони її знали. Потім вони співали своїх пісень, і вже підхоплювали ми, і все лягало так природно, ніби ми репетирували разом не один рік. Ось звідки ті підозріло знайомі мелодії біля вогню: багато білоруських купальських пісень звучать так, наче їх співали в сусідньому від мого дитинства селі. Того вечора мені відкрилися дві речі. Перша: нас, українців, на всьому святі була жменька, людей десять на цілу сотню, але за тим столом це чомусь не мало жодного значення. Серед гостей я навіть упізнав давніх знайомих, білорусів із тих часів, коли я щойно приїхав до Канади. Ми не бачилися всі ці роки, а обійнялися так, ніби розійшлися вчора. Друга річ: таких близьких пісень, обрядів і мелодій, як із білорусами, у нас немає більше ні з ким у світі.
Про це важко писати легко. Обидві наші культури хтось століттями намагається стерти, методично й з добре знайомого боку. І ось вони стоять поруч у канадському полі, тримаються за руки в одному хороводі й співають одна одній своїх пісень. Пісень, які цілком могли не дожити до цього поля. Я не знаю кращої відповіді тим, хто стирає.
Коли зовсім стемніло, дівчата пішли до озера пускати вінки. Їх плели ще вдень: поки ми з дружиною тільки їхали трасою, її подруга вже сплела вінок і для неї. У кожен вставляли свічку, підпалювали й відпускали на воду. Спершу один вогник, потім десять, потім уже не злічити. Нічне озеро, і по ньому пливуть маленькі вогні.
Найсміливіші пішли купатися просто поміж вінків. Я стояв на березі й думав, що слово «магія» ми зазвичай витрачаємо на дрібниці.
Потім була жива музика й танці. Один із них називався «Ойра-ойра», і влаштований він хитро: пари йдуть по колу, зупиняються на приспів, роблять кілька фігур і міняються партнерами. Поки скінчилася пісня, я перетанцював, мабуть, з усім святом. Після такого танцю незнайомих людей тут просто не лишається.
Опівночі мала початися білоруська дискотека. Але нам уранці на роботу, а додому три години дороги. Ми їхали нічною трасою, і в машині ще довго пахло димом.
Колесо на жердині, до речі, впало. У чий бік воно показало, я так і не роздивився. Але відтоді думаю: може, воно щороку показує на всіх, хто ще тримається за руки.
