Володимир Чехівський: 150 років від народження прем’єра УНР і батька УАПЦ

Ім’я Володимира Чехівського радянська влада вимарювала з підручників десятиліттями, а тепер, до 150-річчя від дня народження, про нього нагадує торонтівське видання «Гомін України». Як пише homin.ca, ювілей припадає на 19 липня 2026-го: саме тоді минає півтора століття від народження цього політичного і церковного діяча (1876–1937), прем’єр-міністра Української Народної Республіки й одного із засновників Української автокефальної православної церкви.

За матеріалами видання, Чехівський народився в родині священника на Київщині, здобув духовну освіту й ще на початку XX століття пристав до українського національного руху, обстоюючи розвиток мови, культури та право народу на власну церковну традицію. Коли ж 1917 рік перекроїв усе, він з головою пірнув у державотворення: входив до Української Центральної Ради, працював у структурах УНР, а в грудні 1918-го очолив Раду Народних Міністрів. Уряд Чехівського, зазначає homin.ca, діяв у надзвичайно тяжких обставинах, серед війни, міжнародної ізоляції та боротьби за збереження незалежності.

Окреме місце в його спадщині посідає церква. Видання нагадує, що Чехівський був одним із провідних прихильників незалежної української церкви, а 1921 року засідав на Всеукраїнському православному церковному соборі, який і проголосив УАПЦ. Для нього церковна самостійність була невіддільною частиною національного відродження, тож ідеться про той самий духовний корінь, з якого виросли українські православні парафії тут, у південному Онтаріо, де УАПЦ і її наступниці стали опорою для кількох поколінь переселенців.

Доля його склалася так, як і в багатьох діячів того покоління. За даними homin.ca, коли прийшли більшовики, Чехівський не поїхав у еміграцію, а лишився вдома, займаючись науковою та церковною працею, але минуле діяча УНР і прихильника автокефалії зробило його мішенню. Великий терор дістав його 1937 року: арешт, а потім розстріл. Довгі десятиліття, як стверджує видання, саме ім’я цього чоловіка перебувало під забороною в радянській історіографії.

Сьогодні його постать «Гомін України» подає як символ покоління українців, котрі прагнули поєднати державну незалежність, духовну свободу й національне відродження. Ця думка звучить особливо близько для тих родин, чиї предки привезли за океан і мову, і віру, і пам’ять про репресованих. Спадщина Чехівського, підсумовує видання, нагадує: боротьба за українську державність тривала не тільки на полі бою чи в політичних установах, а й у культурі, освіті та церкві, там, де формувалася самосвідомість народу. Матеріал підготувала Надя Ґерелюк.

Для читачів у Торонто, Гамільтоні чи на Ніагарі це не суха дата з календаря, а нагода згадати, звідки взялася українська православна традиція, яку тут берегли, коли в самій Україні за неї карали смертю. Ювілей Чехівського випадає посеред нової війни за ту саму незалежність, і паралель між 1918-м і сьогоденням проводити не доводиться, вона очевидна сама собою.